Наукова бібліотека СумДПУ імені А. С. Макаренка
ІВАН ФРАНКО - ПОЕТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЧЕСТІ
до 170-річчя від дня народження
Суми 2026
М. Рильський
УКРАЇНА
МОЯ ЛЮБОВ
Вона так гарна, сяє так
Святою, чистою красою,
І на лиці яріє знак
Любові, щирості, спокою.
Вона так гарна, а проте
Так нещаслива, стільки лиха
Знесла, що квилить лихо те
В її кождіській пісні стиха.
Її пізнавши, чи ж я міг
Не полюбить її сердечно,
Не відректися власних втіх,
Щоб їй віддатись доконечно?
А полюбивши, чи ж би міг
Я божую її подобу
Згубити з серця, мимо всіх
Терпінь і горя аж до гробу?
І чи ж перечить ся любов
Тій другій а святій любові
До всіх, що ллють свій піт і кров,
До всіх, котрих гнетуть окови?
Ні, хто не любить всіх братів,
Як сонце боже, всіх зарівно,
Той щиро полюбить не вмів
Тебе, коханая Вкраїно!
27 червня, 1880
- За 40 років активного творчого життя написав понад 6 000 творів загальним обсягом понад 100 томів. Кожних два дні з-під його пера виходив новий твір. Усього за життя Франка окремими книгами і брошурами було видано понад 220 видань, зокрема, понад 60 збірок.
- У творчій діяльності письменник використовував близько сотні псевдонімів і криптонімів: Джеджалик, Руслан, Невідомий, Іван Живий, Не-Теофраст, Один з молодіжи, Один з русинів міста Львова, Non severus, Vivus та багато інших. Найвідоміший і найпопулярніший з них – Мирон (у численних варіантах написання).
- Мав колосальну пам’ять – знав 14 європейських мов, міг майже дослівно повторити товаришам годинну лекцію вчителя; знав напам’ять усього "Кобзаря"; домашні завдання з польської мови нерідко виконував у поетичній формі. Перекладав на українську в тому числі з давньої вавилонської, давньоарабської, давньогрецької, східних мов.
- Іван Франко рано залишився сиротою: коли йому було дев’ять років, помер батько (свій перший вірш "На Великдень" Франко присвятив саме йому), а в 16 пішла з життя і матір. Попри те він ще у 1864-му почав здобувати ґрунтовну освіту.
- Навчаючись у Дрогобицькій гімназії, Франко жив на квартирі в далекої родички Кошицької на околиці міста. Нерідко спав у трунах, які виготовлялися у її столярній майстерні. Тоді ж почав комплектувати власну бібліотеку, яка налічувала майже 500 книжок українською та іншими європейськими мовами. Уся його бібліотека налічує 12 тисяч примірників.
- Майбутній письменник навчався у Львівському університеті, а потім у Чернівецькому, де й здобув вищу освіту. Згодом захистив дисертацію у Віденському університеті (Австрія), діставши науковий ступінь доктора філософії. На Постгассе, 8 знаходиться погруддя письменникові, відкрите за участі його онука Роланда 28 травня 1999 року.
- Перше світле юне кохання Франка було до доньки священика Ольги Рошкевич. Познайомилася пара у 1874 році. Спочатку їхні стосунки подобалися батькам, і ледь не дійшло до офіційних заручин. Однак Франка заарештовують за участь у таємній соціалістичній організації. І після цього батько Ольги забороняє будь-яке спілкування з Франком.
- Після свого другого арешту 1880-го Франко ледь не помер з голоду. Тоді за тиждень у готелі він написав повість "На дні" й на останні гроші надіслав її до Львова. Після того три дні жив на 3 центи, знайдені на березі річки Прут – цих грошей вистачило хіба на одну хлібину. А коли їх не стало, лежав без пам’яті, без сил. Врятував Франка від голоду старий служитель готелю.
- У 1886 році Іван Франко одружився. Його дружиною стала Ольга Хоружинська. Була високоосвіченою людиною, добре володіла мовами: англійською, французькою, німецькою, російською. Їхній шлюб був концептуальним, бо вони з’єднали дві половини України – Галичину та Наддніпрянщину. Подружжя Франків виховало чотирьох дітей – Андрія, Тараса, Петра і Анну.
- Іван Франко відомий своєю любов’ю до вишиванки, яку вдягав і в будні, і на свята, тим самим ставши зачинателем нової моди – адже став першим українським інтелігентом, який поєднав сорочку з українським орнаментом із європейським костюмом-трійкою.
- Іванові Франкові належить ініціатива ширшого вживання в Галичині назви "українці" замість "русини" — так традиційно називали себе корінні галичани. В "Одвертому листі до галицької української молодежі" (1905) Франко писав: "Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів…".
- Став першим професійним українським політиком: першим головою першої української політичної партії – "русько-української радикальної партії". Також одним із перших виступив на підтримку українського феміністичного руху – підтримав видання українського жіночого альманаху "Перший вінок", який видавали Наталя Кобринська та Олена Пчілка.
- Франко відомий своїм інтересом до індійської культури, він вивчав літературу, філософські твори, тексти. Сам він говорив: "Жаль, що я не орієнталіст". Серед перекладів Івана Франка – біблійна "Книга Буття". Досі це найбільш точний переклад цієї частини Біблії українською мовою.
- 1908 року стан здоров’я Франка значно погіршився, однак він продовжував працювати. Період останнього десятиліття життя Франка — дуже складний. "Протягом 14-ти днів я не міг ані вдень, ані вночі заснути, не міг сидіти, і, коли, проте, не переставав робити, то робив се серед страшенного болю", – писав Іван Франко. Помер Іван Франко 28 травня 1916 року у Львові, де був похований на Личаківському кладовищі.
- Франко на сьогодні єдиний український письменник, який номінувався на здобуття Нобелівської премії з літератури, але передчасна смерть завадила цій історичній події.
НЕ ПОКИДАЙ МЕНЕ, ПЕКУЧИЙ БОЛЮ...
Не покидай мене, пекучий болю,
Не покидай, важкая думо-муко
Над людським горем, людською журбою!
Рви серце в мні, бліда журо-марюко,
Не дай заснуть в постелі безучастя —
Не покидай мене, гриже-гадюко!
Не дай живому в домовину класться,
Не дай подумать ані на хвилину
Про власну радість і про власне щастя,
Докіль круг мене міліони гинуть,
Мов та трава схне літом під косою,
І від колиски аж по домовину
Жиють з бідою, наче брат з сестрою, —
Докіль життя тяжким нас давить валом,
На пні ламає силою страшною,
Докіль ще недосяглим ідеалом
Для міліонів ситість, тепла хата, —
Докіль на лицях сльози, ніби ралом,
Борозди риють, доки зимна крата
Тюремна руки путає робучі,
Мруть з голоду бездомні сиротята,
Пишаються під небом ті блискучі
Гнізда розпусти, зопсуття й обмани
І світ заражують, докіль могучі
"Стовпи" отруту ллють в народні рани,
Думки кують, для прихоті своєї
Люд трупом стелють люті тамерлани!
18 листопада, 1881
Д. М. Павличко
НЕ ПОРА
Не пора, не пора, не пора
Москалеві й ляхові служить!
Довершилась України кривда стара, —
Нам пора для України жить.
Не пора, не пора, не пора
За невігласів лить свою кров
І любити царя, що наш люд обдира, —
Для України наша любов.
Не пора, не пора, не пора
В рідну хату вносити роздор!
Най пропаде незгоди проклята мара!
Під України єднаймось прапор!
Бо пора се великая єсть:
У завзятій важкій боротьбі
Ми поляжем, щоб волю, і щастя, і честь,
Рідний краю, здобути тобі!
1880
"Мій патріотизм – се не сентимент, не національна гордість, то тяжке ярмо"
Іван Франко
І. Курус. - Дрогобич : Посвіт, 2023. - 144 с.
"Ми хочемо слову полегшити шлях до фронту для того, щоб наші воїни могли в хвилини тиші, коли не летять ракети і не відбувається тріскотні з автоматів, почитати франкове слово".
Ігор Курус
До збірки увійшли вибрані твори, якими автор намагався донести до українців своє бачення ролі й місця громадянина в державі, участі у розвитку України. В збірці також містяться окремі твори любовної лірики, фрагменти гумористичної спадщини Івана Франка, твори про віру та мудрість.
Ігор Курус наголосив, що слова Івана Франка є надзвичайно актуальними сьогодні.
"І якщо ви хочете дізнатися, що відбудеться на росії найближчим часом, то
почитайте статтю "Подуви весни в Росії", яка була написана у 1905 році.
Замініть слова "Японія"на "Україна"–
і ви будете вражені, наскільки точно описує нинішні події Іван Франко".
Ігор Курус
